PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Головний сценарист проектів «Україна має талант!» та «Х-фактор» Тала Онищук: «Головне – це щирість» | Україна має талант Діти
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InRhbGFudC5zdGIudWEiIHNyYz0iLy9wbGF5ZXIudmVydGFtZWRpYS5jb20vb3V0c3RyZWFtLXVuaXQvMi4wMS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC5taW4uanMiPjwvc2NyaXB0Pg==

Головний сценарист проектів «Україна має талант!» та «Х-фактор» Тала Онищук: «Головне – це щирість»

Україна має талант Діти

Розмова з Талою відбулася в її затишному офісі, де вона, за
власним зізнанням, з великим задоволенням проводить вечори. Канал СТБ
Тала вважає домом, а роботу – головним захопленням. Нам вдалося піймати
її близько дев’ятої, щоб розпитати про «Х-Фактор», Британію, мистецтво
та чесність.

Ви нещодавно повернулися з поїздки до Британії. Їздили з питань
«Х-Фактора»?

Так. Ми дивилися, як знімається британський
«Х-Фактор», потрапили саме на перший знімальний день у
Глазго. В основному, відрядження перетворилося на підтвердження
правильності нашого шляху: «О, а ми теж так робимо!». "font-weight: bold;">

Ви працюєте в рамках формату. Скільки місця для
творчості залишається для Вас як для сценариста?
99%! Є схема
розвитку, такий кістяк, як етапи – є етап предкастингу, є тренувальний
табір, є візити до суддів і потім прямі ефіри. А все інше – це ми.

У чому буде специфіка, родзинка українського
«Х-Фактора»?

Особливість кожного талант-шоу виключно в його учасниках. І чим
яскравіші герої, тим цікавіший проект. Тому, якщо говорити про
особливість українського «Х-Фактора», – то це герої,
які близькі та зрозумілі нам. Це ті, за кого буде хотітися переживати.
І я вже зараз можу сказати, що за складом героїв
«Х-Фактор» не менш цікавий, ніж «Україна має
талант!»
.

«Х-Фактор» – це зовсім новий рівень телешоу для українського
глядача. Чим унікальний цей проект для нашої країни?

Всі аспекти. Такого масштабу ще не було. Всі прекрасно
розуміють, що це не перше пісенне шоу в Україні. Але наше завдання –
зробити його головним. У «Х-Факторі» багато чого
залежить від героїв, але також ми приділяємо увагу оформленню проекту.
Нам важливо, хто з нами працює, хто в суддях, хто ведучий, яке
освітлення, який ми використовуємо музичний матеріал. От всі ці деталі
роблять проект новим словом. І якщо всі ці деталі співпадають, то цей
проект стає подією. Якщо не співпадають – то він «один з». З
масштабністю й технологічністю сцени такого рівня, як на
«Х-Факторі», в Україні ще ніхто не працював. Ми будемо
першими.

Українські вокалісти могли бачити Вас у складі суддівської комісії на
предкастингах «Х-Фактора». Чи багато було виконавців, від яких «мурашки
шкірою»?

У кожному місті була така людина. Було кілька людей, які зворушили мене
до сліз. Один з них був у Донецьку. Були ті, під кого просто неможливо
було всидіти. При тому, що люди співали акапельно. Але стільки було
драйву, енергетики, посилання!

Чи були учасники, які порадували виконанням незвичної музичної
композиції на кастингу?

Так, на щастя, ура! Ми дуже боялися, що буде багато повторень у
репертуарі, і, у принципі, так і було. У кожному місті людей по 20
співали «Намалюю тобі зорі» Ані Лорак, у кожному місті співали «Варто
чи ні» Пономарьова. Але було досить багато людей, які обирали дуже
несподівані пісні. Вистачало й альтернативи, наприклад, коли вийшов
хлопчик і проспівав Radiohead. Були й ті, хто співав старі українські
пісні, які невідомі широкому глядачеві. Були такі, хто обирав пісні з
репертуару Мусліма Магомаєва. Було багато гарної західної музики. Було
багато гарного джазу. На щастя, за результатами кастингів я можу
сказати, що в української публіки смак розвивається у правильному
напрямку.

Що порадите тим, кого все-таки запросили на
телекастинги?

Бути собою. І тільки. Ніщо не підкуповує так, як щирість, відкритість,
те, що я називаю «справжністю». Помилка більшості професійних
вокалістів у тому, що вони вважають, що потрібно показати голос. Не в
голосі справа. Коли ви співаєте пісню, важливо розуміти, про що вона, і
доносити це. Важливо пропускати її через себе. Тому що глядача
підкуповує не техніка, глядача підкуповує емоція. Це те, що відрізняє
просто гарного вокаліста від справжнього артиста. Ні в Леоніда
Утьосова, ні в Марка Бернеса особливих вокальних даних не було. Але це
були виконавці, яких слухали мільйони. Мені дуже хотілося б, щоб люди,
які прийшли на телекастинг, не намагалися здивувати голосом, а були
гармонійними. Безумовно, у пісенному шоу голос – це важливо. Але дуже
важлива складова – це емоції. Якщо людина щира, якщо вона відкрита, –
це один з найважливіших аспектів. На жаль, не всі розуміють, що перед
камерою не можна брехати. Камера все бачить. І, більше того, камера в
цьому плані нещадна. Як тільки людина починає брехати – не
перекручувати факти, а брехати в емоціях – це стає так видно! А
фальшивістю глядача, на жаль, ніяк не підкупити.

Багато учасників, напевно, просто не могли підібрати «свою»
пісню.

Так, було таке. Чому ми на кастингу просили учасника проспівати другу,
третю композицію? Ми намагалися знайти в людині те, що її. Найчастіше
нам це вдавалося. Були такі, що от, ну начебто б, і голос є, а співає –
і відчуття чужерідності матеріалу. У багатьох це йшло від скутості.
Коли ну так, хвилюються, так, не знають, як поводитися. І через цю
скутість не можуть дати ту емоційну глибину, на яку вони насправді
здатні. Але ми намагалися людей якось заспокоїти, розкрити.

Чи довго затверджувався склад журі?

Так, у нас було багато відборів. Тут дуже складне завдання – підібрати
правильне журі, за яким цікаво буде спостерігати, яке буде не просто
сухо оцінювати, а буде зацікавлене в кожному учаснику. Журі, яке зможе
на рівні конкурувати, і яке зможе в певний момент стати командою. На
те, щоб підібрати всі пазли, ми витратили близько трьох місяців. Всі
люди, яких ми пробували, – професіонали, самі по собі дуже яскраві, але
нам важливо було знайти людей, які зможуть підійти один одному. Які, з
одного боку, не потоваришують до такої міри, що не будуть конкурувати,
а з іншого боку – будуть адекватно один до одного ставитися. І зможуть
один одного чути. "http://media.stb.ua/uploads/public/old/newspost_images/2010/06/18/1276859226_2_cool1.jpg">

У Вас дуже великий досвід роботи в проектах. Чи є улюблений
проект?

Поки я працюю над проектом – це мій улюблений проект. Зараз ми робимо
«Х-Фактор» – я можу сказати – «
Х-Фактор
» – мій улюблений проект. Потім ми будемо робити треті
«Таланти» – і от на той момент це буде мій улюблений
проект. Коли я робила «Танцюють всі!» – це був мій
улюблений проект. У нашому графіку, і з тими темпами роботи, які в нас
є, якщо ти не любиш те, що ти робиш – дуже легко вилетіти з обойми.

Головний принцип, яким Ви керуєтеся в роботі?

Колись, на других «Талантах», коли ми після
дніпропетровської програми одержали рекордний рейтинг (частка показу
була 53%), на наших апаратних я повісила такий напис: «Жоден рейтинг не
може виправдати браку в ефірі». Для мене найголовніше – усвідомлення
того, що ми зробили все, що могли. Добре це чи погано – це вже покаже
глядацький інтерес. У голові завжди є розуміння того, що є ідеально
добре. Ідеально добре ніколи не виходить зробити, завжди щось заважає.
Але важливо хотіти зробити все від тебе залежне. Ще принцип – чесність
команди. Я абсолютно командний гравець. У котромусь з інтерв’ю я
говорила, що в нас краща команда в Україні. От я пишаюся цим. На цих
проектах командна робота вирішує все. Сам по собі ти нічого не зробиш –
занадто великий обсяг. Тому, або ти з командою, – і разом ви сила, або
ти один – і ти нічого не вартий. А ще важливий момент – це бути чесним
із глядачем.І головний принцип нашої команди: «Не обманювати
глядача»

У чому Ваш «ікс-фактор»?

Напевно, мій «ікс-фактор» у тому, що я дуже люблю те, що роблю. І,
завдяки цьому, я щодня із задоволенням ходжу на роботу. Не завжди
звідси йду, до речі, теж із задоволенням.

Дивлячись на Вас, по-новому розумієш слоган «СТБ – ти
вдома»

Так, у мене он там капці стоять, там змінний одяг є. (сміється)

На що вистачає часу крім роботи?

Взагалі, чесно – мало на що. Але є речі, яким, так чи
інакше, намагаєшся приділяти увагу, тому що вони теж допомагають потім
працювати. Це нові фільми, нові книги, те, що збагачує внутрішній світ.
От цього року в мене поки що не було відпустки, але поїздка в Британію
для мене стала величезним натхненням. Я можу сказати, що я відпочила,
напевно, за весь період роботи над «Талантами», за 20 хв у Національній
галереї. Я щаслива, що я туди потрапила. Я навіть собі купила
репродукцію Ван Гога, «Соняшники». Був правда дивний момент – я дотепер
не можу зрозуміти, на якому рівні це відбувається – якась хімія. Я
пішла в Національну галерею, тому що я дуже люблю Моне. І от поки я
йшла до зали із Клодом Моне, я потрапила до зали, де висів Ван Гог. І
все – «Соняшники» мене захопили. Я 20 хвилин отак просиділа. Ходила,
поверталася. І коли я вийшла з Національної галереї, у мене було
відчуття такої от наповненості – це такий дуже важливий момент. У мене
таке після концертів улюблених виконавців, після перегляду гарного
фільму, – таке відчуття, що усередині щось залишилося. От це, напевно,
кращий відпочинок. Важливо перемикатися, відволіктися на певний час від
того, що ти робиш. Тому що можливість дистанціюватися – вона потім дає
гарний момент для критичної оцінки. Коли ти потім повертаєшся, дивишся
– ага, от це можна було краще. Якщо не перемикаєшся – ти не бачиш
цього. Ти живеш увесь час у матеріалі й увесь час длубаєшся над цим. Ну
а найкраще перемикатися на якісь дуже емоційні речі.

Яку книгу останню прочитали?

Так хочеться змудрувати, але не буду (сміється). Остання книга (я
купила її в Британії) – це книга Джеремі Кларксона. Я дуже люблю
машини. Це одна з моїх ну таких таємних пристрастей. Ведучий відомої
британської програми Top Gear, кращої, напевно, у світі, програми про
автомобілі написав книгу. І це останнє, що я прочитала. Ні, ну я до
цього ще багато чого гарного читала. "http://media.stb.ua/uploads/public/old/newspost_images/2010/06/18/1276859258_2_cool11.jpg">

Три слова асоціації із Британією?

Ну є якісь подієві речі. Але от якщо на емоційному рівні – гармонія,
ритм, відкритість. Коли я їхала з Лондона, було навіть сумно трошки
розлучатися з містом, тому що якось несподівано добре було. Чи то я
налаштовувалась, що я їду тільки працювати, а вийшло не тільки
працювати. Глазго й Лондон – це міста великих емоцій для мене. І от,
напевно, емоція – це основна асоціація із Британією. Ну а, крім того, я
до Британії дуже гарно ставлюся. Футбольна команда, за яку я вболіваю –
«Ліверпуль». Три улюблених гурти, які я слухаю, – це Depesh Mode, The
Beatles і Radiohead – всі британські гурти. Мені дуже важко у три слова
вмістити все, що я думаю із цього приводу.

Які у Вас є пристрасті у житті? Що Вас в житті надихає, без
чого не можете обійтися?

Щоб добре працювати, щоб почувати себе реалізованою, точніше, здатною
до реалізації, мені потрібно слухати гарну музику, читати гарні книги,
дивитися гарне кіно. А якщо говорити про захоплення, то це робота,
автомобілі, футбол. Телеканал СТБ для Вас – це…

Це дім. Це родина. Я все частіше на питання «Домашня адреса?» диктую
«Шевцова,1».

Яку якість Ви найбільше цінуєте в людях?

Чесність.

Як Ви вважаєте, чого не вистачає українському телебаченню?

Сміливості. Насправді, у нас телебачення вже готове розвиватися далі й
виходити на новий рівень. Але так склалося, що страшно відмовитися від
діючих схем і спробувати щось нове. Тому, мені здається, якщо
наберуться сміливості люди, від яких багато чого залежить, у тому числі
й на креативному рівні – сценаристи, режисери – на українське
телебачення чекає велике майбутнє. Ольга Гудзь "http://media.stb.ua/uploads/public/old/newspost_images/2010/06/18/1276859275_2_cool4.jpg">