PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Екатерина Федорченко: Дзидзьо называет меня «бурундучком» | Україна має талант Діти
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InRhbGFudC5zdGIudWEiIHNyYz0iLy9wbGF5ZXIudmVydGFtZWRpYS5jb20vb3V0c3RyZWFtLXVuaXQvMi4wMS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC5taW4uanMiPjwvc2NyaXB0Pg==

Катерина Федорченко: Дзідзьо називає мене «бурдучком»

Україна має талант Діти

Маленька і тендітна Катя Федорченко підкорила глядачів і суддів своїм мультяшним забавним голосом, за що отримала прізвисько «Бурундучок». Тепер учасницю так називають всі її прихильники! На сцені третього півфіналу дівчинка виконала пісню з мультфільму «Червона шапочка», заразивши своїм позитивом всіх навколо. Учасниця розповіла нам, що боялася співати на сцені «Україна має талант Діти», а також про те, чи подобається дівчинці дане їй прізвисько.

071A0018

Катю, як враження від прямого ефіру?

Я дуже рада! Мені було спочатку дуже страшно, але водночас весело та радісно. На сцені страх взагалі пропав. Було відчуття, ніби я дома. Це казали майже всі учасники після виступу. Те ж саме відчула і я.

Читайте також: Артем Крикін: Дівчата просять у мене номер телефону

Чи все вдалося?

Так, але, мабуть, є певні неточності.

Які?

Я відповідала якось не дуже гарно. А співала, думаю, добре.

Тебе впізнають на вулицях?

Трохи, але не дуже часто.

Тобі подобається, коли тебе називають «бурундучком»?

Так. Але Дзідзьо плутає і називає мене «бурдучком» (сміється). Але це майже те саме для мене, у цьому немає нічого поганого.

071A0029

Читайте також: Христина Михайличенко: Питання Ігоря Кондратюка були мені незрозумілі

Скільки часу ти займаєшся співом? Вчишся цьому чи співаєш сама?

Співаю я рік, ходжу до продюсерського центру в Івано-Франківську.

Ти також любиш малювати. Що любиш зображувати на папері?

В мене не дуже фантазія розвинута. Якщо я щось і нафантазую, я не все це зможу намалювати на папері. Тому я більше малюю коней: стадо, маленьких коників, люблю малювати маму-кобилу і тата-коня, а навколо них бігають десь двадцять конячок. Я також можу зобразити 101-го далматинця, як у мультику. Майже кожен собачка займається своєю справою. Не люблю малювати олівцем, а потім стирати. Я одразу малюю кульковою ручкою. Вийшло чи ні – все одно.

Ти обожнюєш возитися з рослинами. Звідки з’явилося це хобі?

Мабуть, від бабусь та дідусів. Ми часто ходимо з батьками до лісу, у бабусь є городи, інколи ми їздимо на дачу у село, і там мама садить бульбу. Я часто прошу в мами граблі, щоб допомагати. Мені цікава така робота. Потім я почала садити рослинки, але у мене не все вдавалося. Мене це засмучувало, і тепер я не так часто це роблю, бо вони можуть «не вдатися» (сміється).

071A0040

Читайте також: Давид Рубець: Шанувальниці писатимуть мені листи

Ким хочеш стати, коли виростеш?

Коли я виросту, хочу займатися багатьма професіями, які пов’язані з вокалом, рослинами, малюванням. Можу бути художником, вчителем з малювання, садівником, фермером.

А більш за все яка професія подобається?

Садівника, а іноді хочу приходити на роботу ботаніка. В мене навіть мікроскоп вдома є.

Звідки?

Мені його купили на день народження, я його дуже давно хотіла. Дивилась на ньому, як влаштовані клітини рослин, з чого складається папір, вата тощо.


Анастасія Полощанюк