Руслан Яременко став одним з найяскравіших учасників кастингів сьомого сезону. Отримавши три «так» від суддів, йому залишався лише один крок до півфіналу, але тоді журі віддали перевагу Ігорю Шепелю. Проте Руслан не засмутився і вдячний проекту за отриманий досвід.
Руслан, що змінилося у вашому житті після участі в «Україна має талант-7»?
Кардинально нічого не змінилося. Колеги й раніше іноді співаком називали, а тепер роблять це постійно. Люди стали впізнавати. Тепер я скрізь запізнююсь – в рідному місті постійно зупиняють, питають про проект. Іноді хочуть зі мною сфотографуватися, беруть автографи. Звичайно, дуже приємно, коли люди кажуть, що їм подобається як я співаю.
Засмутилися ви, що не пройшли до півфіналу?
Засмутився, звичайно, але я не вмію довго сумувати. Життя коротке. Хотілося б звичайно більше критики почути від суддів. Коли в поїзді додому їхав, думав, всього один крок залишався, а не вийшло! Головне, після таких випробувань завжди знаходити в собі сили, щоб вставати і йти далі.
Перед півфіналом судді обирали між вами та Ігорем Шепелем, як у вас складаються стосунки з ним?
Чудово, ми в зал ходили, займалися разом. Я не відчуваю жодних негативних емоцій по відношенню до нього, на рішення суддів він ніяк вплинути не міг.
Руслану Яременко судьи подпевали стоя
Як давно ви почали співати?
Співати я любив з дитинства, а ось на сцені почав виступати 10 років тому. Знайомі почали пропонувати виступити на святкових концертах у Будинку культури. Потім до мене почали підходити люди, запитували, чи співаю я на весіллях. І я подумав, а чому б не спробувати? Близько місяця я вчив основний весільний репертуар, потім купив апаратуру і почав виступати. Потім мені захотілося спробувати заспівати з живим звуком, і зараз ми часто виступаємо з групою «Дефіцит».
Ваші діти теж співають?
У музичній школі вони не вчаться. Молодша дочка танцює, співає і у старшої дочки дуже гарний голос – тиші будинку взагалі не буває. А от дружина колись мріяла бути співачкою. Але вона у мене колишня спортсменка і в молодості вибрала спорт.
